ЛІЗИ САНДОЗ®

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Салютас Фарма ГмбХ, Німеччина, підприємство компанії Сандоз/Лек фармацевтична компанія д.д., Словенія, підприємство компанії Сандоз, Німеччина/Словенія

Міжнародна непатентована назва: Lisinopril

АТ код: C09AA03

Форма випуску: Таблетки по 5 мг № 30 (10х3) у блістерах в коробці

Діючі речовини: 1 таблетка містить лізиноприлу 5 мг у формі лізиноприлу дигідрату

Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат дигідрат, маніт, крохмаль кукурудзяний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172)

Фармакотерапевтична група: Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту

Показання: Есенціальна гіпертензія.
Симптоматична серцева недостатність, короткочасне (6 тижнів) лікування у складі комбінованої терапії гострого інфаркту міокарда (в перші 24 години) зі стабільною гемодинамікою.
Початкова стадія нефропатії у пацієнтів з цукровим діабетом II типу.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 4р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/10603/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Лізи САНДОЗ®

(Lisi SANDOZ®)

 

Склад:

діюча речовина: lisinopril;

1 таблетка містить лізиноприлу 5 мг або 10 мг, або 20 мг  у формі лізиноприлу дигідрату;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат дигідрат, маніт, крохмаль кукурудзяний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори ангіотензиперетворюючого ферменту (АПФ). Лізиноприл. Код АТС С09А А03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна гіпертензія.

Симптоматична серцева недостатність, короткочасне (6 тижнів) лікування у складі комбінованої терапії гострого інфаркту міокарда (в перші 24 години) зі стабільною гемодинамікою.

Початкова стадія нефропатії у пацієнтів з цукровим діабетом II типу.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до лізиноприлу, до інших інгібіторів АПФ або до інших компонентів препарату. Ангіоневротичний набряк в анамнезі, у тому числі після попередньої терапії інгібіторами АПФ. Ідіопатична або спадкова ангіоедема. Стеноз ниркової артерії, особливо білатеральний стеноз або стеноз артерії єдиної нирки. Тяжка серцева недостатність, тяжка артеріальна або реноваскулярна гіпертензія, кардіоміопатія, аортальний стеноз. Гостра ниркова недостатність з постійним підвищеним тиском. Гострий інфаркт міокарда за наявності артеріальної гіпотензії (систолічний тиск ≤ 100 мм рт.ст.). Кардіогенний шок. Вагітність і період годування груддю. Дитячий вік.

 

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовують 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Їжа не впливає на абсорбцію лізиноприлу, тому Лізи САНДОЗ® можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Дозування індивідуальне, його слід підбирати для кожного конкретного хворого залежно від значень артеріального тиску.

Лізиноприл можна застосовувати як монотерапію, так і в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами.

Есенціальна гіпертензія.

Початкова доза.

Хворим з есенціальною гіпертензією рекомендується розпочинати лікування з дози 10 мг на добу. У хворих з реноваскулярною гіпертензією, серцевою недостатністю або тяжкою формою гіпертензії після прийому початкової дози може значно знизитися артеріальний тиск. Для таких хворих рекомендована початкова доза лізиноприлу становить 2,5-5 мг на добу, а терапію слід розпочинати під постійним наглядом лікаря. Застосування препарату при нирковій недостатності слід розпочинати з невеликої дози.

Підтримуюча доза.

Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг і приймається 1 раз на добу. Деяким хворим для досягнення оптимального артеріального тиску необхідно від 2 до 4 тижнів терапії. У випадку, якщо не буде досягнутий задовільний терапевтичний ефект, дозу слід поступово збільшувати. Максимальна добова доза лізиноприлу, яку застосовували у довготривалих клінічних дослідженнях, становила 80 мг.

Дозування для хворих, які  приймають діуретики.

На початку лікування лізиноприлом може з’являтися симптоматична артеріальна гіпотензія, зазвичай  частіше у хворих, котрі приймають діуретики. По можливості, застосування діуретика слід припинити за 2-3 тижні до початку лікування лізиноприлом. Хворим, яким неможливо припинити застосування діуретика, лікування лізиноприлом слід розпочинати з дози 5 мг на добу. У цьому разі після прийому першої дози рекомендується лікарське спостереження протягом декількох годин (максимальна дія досягається приблизно через 6 годин), оскільки може виникнути симптоматична артеріальна гіпотензія. Подальшу дозу слід підбирати залежно від артеріального тиску. У разі потреби можна знову розпочати застосування діуретика.

Дозування для хворих з порушенням функції нирок.

Дозування для хворих із порушенням функції нирок слід підбирати на підставі значень кліренсу креатиніну, як вказано в таблиці.

 

*Дозу і частоту застосування слід регулювати залежно від  артеріального тиску.

 

Підтримуюча доза залежить від клінічної реакції і підбирається при регулярному контролі показників функції нирок, концентрації калію і натрію в крові.

Максимальна добова доза лізиноприлу – 40 мг.

Серцева недостатність.

Хворим із симптоматичною серцевою недостатністю лізиноприл слід приймати разом із діуретиками, у разі потреби - з дигіталісом або бета-блокаторами.

Початкова доза, яку необхідно приймати під контролем лікаря з метою визначення початкового впливу на артеріальний тиск, становить 2,5 мг на добу.

Надалі дозу препарату необхідно підвищувати поступово протягом 2-4 тижнів до звичайної підтримуючої дози, яка найчастіше становить 5 - 20 мг 1 раз на добу, залежно від індивідуальної реакції пацієнта. Максимальна добова доза лізиноприлу – 35 мг.

Хворим із високим ризиком симптоматичної гіпотензії, тобто тим, у кого існує гіпонатріємія, або тим, хто приймав великі дози діуретиків, лікування лізиноприлом слід проводити під контролем функції нирок і рівня калію і натрію  в сироватці крові.

Гострий інфаркт міокарда.

Лікування лізиноприлом можна розпочинати протягом 24 годин з моменту виникнення симптомів у складі комплексної терапії інфаркту міокарда. Лізиноприл не можна приймати, якщо систолічний тиск ≤ 100 мм рт.ст.

Якщо необхідно застосування лізиноприлу в перші 24 години після інфаркту, початкова доза препарату повинна становити  5 мг  на добу,  через 24 години повторно призначають 5 мг, через 48 годин – 10 мг на добу. Надалі підтримуюча доза становить 10 мг на добу. Тривалість курсу лікування – 6 тижнів.

При низькому систолічному тиску (≤ 120 мм рт. ст.) протягом перших 3-х днів після інфаркту показане застосування низької дози (2,5 мг/добу), після чого, якщо дозволяє стан хворого, можна продовжити лікування більшою дозою.

Показанням для припинення лікування лізиноприлом є тривала артеріальна гіпотензія, коли через 1 годину після застосування препарату систолічний тиск залишається нижче 90 мм рт. ст.

Хворі, у яких розвиваються симптоми серцевої недостатності, повинні продовжити прийом лізиноприлу (див. «Дозування при серцевій недостатності»).

Ниркові ускладнення цукрового діабету.

Добова доза лізиноприлу для хворих на цукровий діабет II типу та початковою стадією нефропатії, які страждають на артеріальну гіпертензію, становить 10 мг 1 раз на добу. За необхідності доза може бути збільшена до 20 мг 1 раз на добу, щоб досягти рівня діастолічного тиску нижче 90 мм рт. ст. у сидячому положенні. При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати на підставі значень кліренсу креатиніну (див. вищенаведену таблицю).

 

Побічні реакції.

При застосуванні лізиноприлу та інших інгібіторів АПФ можуть виникати нижченаведені побічні реакції. За частотою небажані ефекти класифіковано таким чином: дуже поширені (≥ 1/10), поширені   (≥ 1/100, < 1/10), непоширені (≥ 1/1000, < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10 000, < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10 000).

Лабораторні показники: непоширені – підвищення рівнів сечовини, креатиніну в сироватці крові, підвищення рівня печінкових ферментів, гіперкаліємія; рідко поширені – підвищення  білірубіну в сироватці крові, гіпонатріємія.

З боку серцево-судинної системи: поширені – артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю); ортостатичні реакції, у тому числі гіпотензія; непоширені – інфаркт міокарда або інсульт (можливо, як вторинні явища до надлишкової гіпотензії у пацієнтів із великим ризиком), відчуття серцебиття, тахікардія, синдром Рейно.

При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда можливі, особливо у перші 24 години, атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступенів, тяжка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, у поодиноких випадках – кардіогенний шок.

З боку системи крові: рідко поширені – зниження рівня гемоглобіну, гематокриту; дуже рідко поширені – пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунна хвороба.

З боку центральної нервової системи: поширені – головний біль, запаморочення; непоширені –  зміна свідомості, парестезія, зміна смаку, порушення сну; рідко поширені – сплутаність свідомості, депресія, порушення рівноваги, дезорієнтація, суб’єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору, синкопе.

З боку дихальної системи:  поширені – сухий кашель, бронхіт; непоширені – риніт; рідко поширені – бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія, глосит.

З боку травного тракту: поширені – блювання, діарея; непоширені – нудота, абдомінальний біль, диспепсия; рідко поширені – сухість у роті; дуже рідко поширені – панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику, гепатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, порушення функції печінки.

З боку сечовидільної системи: поширені – порушення функції нирок; рідко поширені – уремія, гостра ниркова недостатність; дуже рідко поширені – олігурія/анурія.

З боку шкіри: поширені – висипання, кропив’янка, свербіж; рідко поширені – алергічний/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, горла та/або трахеї, алопеція, псоріаз; дуже рідко поширені – підвищена пітливість, пухирчатка, поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, псевдолімфома шкіри.

Повідомлялось про комплексну реакцію, яка включає один або декілька симптомів: можливі гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, підвищення швидкості зсідання еритроцитів, еозинофілія і лейкоцитоз та/або підвищення титру антинуклеарних антитіл, фоточутливість або інші дерматологічні прояви.

Метаболічні розлади: дуже рідко поширені – гіпоглікемія.

Загальні порушення: непоширені – втомлюваність, астенія.

З боку репродуктивної системи: непоширені – імпотенція; рідко поширені – гінекомастія.

 

Передозування.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, гостра судинна недостатність, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція легенів, тахікардія, брадикардія, запаморочення, тривожний стан та кашель.

Лікування: лікування симптоматичне, внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. Можлива інфузія ангіотензину II та/або внутрішньовенне ведення катехоламінів. Якщо прийом препарату був здійснений нещодавно, то для його виведення рекомендується промивання шлунка, прийом ентеросорбентів або сульфату натрію. Лізиноприл може бути виведений з організму за допомогою гемодіалізу. При наявності брадикардії, що не реагує на проведену терапію, слід застосовувати електростимуляцію. Необхідний частий контроль параметрів життєво важливих функцій, концентрації сироваткових електролітів і креатиніну.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Не застосовують.

 

Діти.

Ефективність і безпека застосування препарату дітям не встановлені, тому його не застосовують у педіатричній практиці.

 

Особливості застосування.

Розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії можливий у хворих з реноваскулярною гіпертензією, серцевою недостатністю або тяжкою формою артеріальної гіпертензії після прийому початкової дози лізиноприлу. Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів із неускладненою артеріальною гіпертензією, але частіше виникає у пацієнтів із сольовим або об’ємним дефіцитом, спричиненим терапією діуретиками, низькосольовою дієтою, блюванням, діареєю або діалізом. Такі пацієнти повинні розпочинати прийом препарату Лізи САНДОЗ® під постійним контролем лікаря, бажано в умовах стаціонару, у низьких дозах і з ретельним коригуванням дози. Одночасно слід контролювати функцію нирок і рівень калію в сироватці крові. Рекомендується, по можливості, припинити терапію діуретиками. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для лікування лізиноприлом, однак може знадобитися тимчасова відміна препарату або зниження його дози.

Це повною мірою стосується пацієнтів зі стенокардією та церебральною ангіопатією, у яких раптове зниження артеріального тиску загрожує інфарктом міокарда або інсультом.

У випадку розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід помістити у лежаче положення і скоригувати водний баланс. У разі розвитку асоційованої з артеріальною гіпотензією брадикардії показане застосування атропіну. Після успішного лікування артеріальної гіпотензії, спричиненої початковою дозою, залишається необхідність у ретельному коригуванні дози препарату. Якщо негостра артеріальна гіпотензія у пацієнтів із серцевою недостатністю стає симптоматичною, може виникнути необхідність у зниженні дози та/або відміні терапії діуретиками або лізиноприлом. По можливості, терапію діуретичними засобами слід припинити за 2-3 дні до початку терапії  лізиноприлом.

При гострому інфаркті міокарда у пацієнтів зі стабільною гемодинамікою проводять лікування лізиноприлом у перші 24 години для профілактики дисфункції лівої камери серця і серцевої недостатності, а також з метою зниження летальних випадків. Лікування лізиноприлом протипоказане у випадку кардіогенного шоку і при гострому інфаркті міокарда, якщо призначення препарату із судинорозширювальним ефектом може істотно погіршити гемодинаміку, наприклад, коли систолічний тиск не перевищує 100 мм рт. ст. При низькому систолічному тиску (≤ 120 мм рт. ст.) протягом перших 3-х днів після інфаркту показане застосування низької дози лізиноприлу (2,5 мг/добу). При тривалій гіпотензії, коли систолічний тиск нижче 90 мм рт.ст., лізиноприл відміняють.

Інгібітори АПФ, як і будь-які інші вазодилататори, не рекомендується призначати при стенозі аорти, гіпертрофічній кардіоміопатії.

Лізиноприл можна застосовувати для лікування початкової стадії нефропатії у пацієнтів з інсулінзалежним та інсуліннезалежним діабетом з нормальним рівнем артеріального тиску або артеріальною гіпертензією та з проявами мікроальбумінурії (30 - 300 мг/24 години). При наявності інсулінзалежного цукрового діабету лікування лізиноприлом слід розпочинати з низьких доз і здійснювати під наглядом лікаря (через тенденцію до гіперкаліємії).

Пацієнтам із  нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 80 мл/хв) і пацієнтам, які перебувають на діалізі, лізиноприл застосовують з особливою обережністю.  Пацієнти цієї групи потребують зниження дози або подовження інтервалу між дозами (див. наведену таблицю).

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, не ускладненою клінічно вираженою дисфункцією нирок, відзначається підвищення рівнів сечовини і креатиніну, спричинене сумісним застосуванням лізиноприлу та діуретиків. У цьому випадку може знадобитися зниження дози інгібітору АПФ або відміна діуретиків; слід також розглянути можливість існування стенозу ниркової артерії.

Лікування гострого інфаркту міокарда лізиноприлом не показано пацієнтам з ознаками  дисфункції нирок (рівень креатиніну сироватки > 177 мкмоль/л  та/або протеїнурія > 500 мг/ добу). Якщо під час терапії лізиноприлом розвивається порушення функції нирок (концентрація креатиніну сироватки > 265 мкмоль/л або цей показник вдвічі перевищує такий до лікування), препарат слід відмінити.

Гемодіаліз. При  використанні високопроникних мембран (наприклад, AN 69) під час діалізу або гемофільтрації та одночасному застосуванні лізиноприлу існує ризик реакції гіперчутливості (псевдоанафілактичної реакції) до розвитку шоку. Серед перших проявів анафілаксії – набряк обличчя, почервоніння шкіри, артеріальна гіпотензія та задишка. Симптоми розвиваються протягом кількох хвилин після початку гемодіалізу. Рекомендується застосування інших мембран для діалізу або інших лікарських засобів для лікування артеріальної гіпертензії або серцевої недостатності.

Первинний гіперальдостеронізм. У пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу  не рекомендується.

Протеїнурія. Є поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниженою нирковою функцією або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (вище 1 г/день) препарат Лізи САНДОЗ® слід застосовувати тільки після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику і  при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.

Реакції підвищеної чутливості. У пацієнтів, які лікуються інгібіторами АПФ, у тому числі лізиноприлом, рідко відмічали ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, горла і трахеї. Цей стан може виникнути у будь-який період під час терапії.

У такому разі застосування лізиноприлу слід негайно припинити і вжити відповідних заходів для повного усунення цих симптомів. Навіть у випадку виникнення набряку тільки язика пацієнт має перебувати під тривалим наглядом лікаря, оскільки лікування антигістамінними засобами і кортикостероїдами може виявитися недостатнім.

У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов’язаним із терапією інгібіторами АПФ, може підвищуватися ризик його розвитку при застосуванні інгібітору АПФ.

У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ при аферезі ліпопротеїнів низької щільності, можуть виникати небезпечні для життя анафілактичні реакції. Таких реакцій можна запобігти, припиняючи терапію інгібітором АПФ перед кожним аферезом.

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючого лікування (наприклад,  отрута перетинчастокрилих), іноді виникають анафілактичні реакції. Цих реакцій можна уникнути, тимчасово припинивши застосування інгібіторів АПФ.

Печінкова недостатність. У поодиноких випадках із застосуванням інгібіторів АПФ пов’язаний синдром, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і прогресує до фульмінантного некрозу. Механізм такого синдрому незрозумілий. Пацієнтам, у яких при прийомі лізиноприлу розвивається жовтяниця або значне підвищення показників печінкових ферментів, слід припинити прийом препарату і отримати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, відмічали нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію. Нейтропенія рідко виникає у пацієнтів із нормальною функцією нирок і відсутністю інших ускладнюючих факторів. Нейтропенія та агранулоцитоз оборотні при відміні інгібітору АПФ. Лізиноприл слід з обережністю застосовувати пацієнтам з одним або кількома з наступних факторів: пацієнтам з колагенозом, при імуносупресивній терапії,  пацієнтам, які отримують алопуринол або прокаїнамід, особливо на ранніх стадіях порушення функції нирок. У деяких з таких пацієнтів розвивалися тяжкі інфекції, які не завжди піддавалися інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні лізиноприлу у таких пацієнтів рекомендується періодичний моніторинг білих клітин крові, а пацієнтів слід попередити про необхідність інформувати лікаря  про будь-які ознаки інфікування.

Етнічні особливості. У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ відмічали появу кашлю. Кашель характеризується як непродуктивний, персистуючий і минущий після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід враховувати при диференціальному діагностуванні кашлю.

Хірургічна операція/анестезія. У пацієнтів, яким проводиться велике хірургічне втручання, або при анестезії агентами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ, вторинне щодо компенсаторного вивільнення реніну. При виникненні артеріальної гіпотензії, що обумовлена таким механізмом, її можна відкоригувати збільшенням об’єму циркулюючої крові.

Підвищений рівень калію у сироватці крові (гіперкаліємія). У пацієнтів із наявною нирковою або серцевою недостатністю лікування лізиноприлом може спровокувати гіперкаліємію. Лікування калійзберігаючими діуретиками або препаратами калію як підтримуюча терапія не рекомендується, оскільки це може призвести до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. При необхідності терапії даними препаратами рівень калію слід регулярно контролювати протягом усього курсу терапії.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет. Для пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які отримують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, у перший місяць лікування інгібіторами АПФ необхідний суворий контроль вмісту цукру в крові.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

На початку терапії, при зміні дозування лізиноприл може спричинити такі побічні явища, як втомлюваність, запаморочення, що може впливати на здатність керувати автотранспортом  та працювати з іншими механізмами.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Діуретики. Як правило, при сумісному застосуванні діуретиків та лізиноприлу антигіпертензивний ефект збільшується. У пацієнтів, які приймають діуретики, особливо якщо терапія діуретиками була розпочата нещодавно, іноді відзначається надмірне зниження артеріального тиску при сумісному застосуванні з лізиноприлом. Ризик симптоматичної артеріальної гіпотензії можна знизити, відмінивши діуретичні засоби перед початком терапії препаратом Лізи САНДОЗ®.

Калійзберігаючі діуретичні засоби або застосування препаратів калію. Після застосування калійзберігаючих діуретиків рівень калію продовжує підвищуватися, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Інгібітори АПФ сповільнюють виведення калію, спричинене діуретичними засобами. Калійзберігаючі діуретики типу спіронолактону, триамтерену або амілориду, а також препарати калію та харчові добавки, що містять калій, можуть істотно підвищувати рівень сироваткового калію.

Гіпотензивні лікарські засоби. Бета-адреноблокатори, альфа-адреноблокатори, антагоністи кальцію та інші потенціюють гіпотензивний ефект лізиноприлу.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) (у тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г на добу). Довготривале застосування НПЗЗ може послабити гіпотензивний ефект лізиноприлу. НПЗЗ та інгібітори АПФ адитивно впливають на збільшення вмісту калію у сироватці крові, що може призвести до погіршення функції нирок. В окремих випадках може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з дегідратацією, хворих літнього віку.

Препарати літію. При прийомі літію з інгібіторами АПФ відбувається оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові, підвищення ризику його побічної та токсичної дії, особливо при одночасному прийомі тіазидних діуретиків. Комбінація літію та лізиноприлу загалом не рекомендується.

Симпатоміметичні засоби. Можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні агенти/анестетики при одночасному застосуванні з лізиноприлом посилюють гіпотензивний ефект.

Антидіабетичні засоби. Інгібітори АПФ спроможні підвищувати цукрознижуючий ефект антидіабетичних засобів, особливо протягом першого тижня сумісної терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку. Разом із лізиноприлом підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу. Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть призвести до зменшення кількості лейкоцитів у крові, розвитку лейкопенії.

Естрогени. За рахунок затримки рідини в організмі при одночасному призначенні з лізиноприлом можуть зменшити його антигіпертензивну ефективність.

Лізиноприл слід з обережністю призначати хворим із гострим інфарктом міокарда протягом            6 - 12 годин після введення стрептокінази (ризик розвитку артеріальної гіпотензії).

Лізиноприл посилює прояви алкогольної інтоксикації. Наркотики, анестетики, алкогольні напої, снодійні у поєднанні з лізиноприлом спричиняють посилення гіпотензивного ефекту.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Лізиноприл є інгібітором АПФ. Він блокує утворення ангіотензину II та зменшує його судинозвужувальну дію. На тлі дії препарату відбувається зниження артеріального систолічного та діастолічного тиску, зменшується опір судин нирок та поліпшується  кровообіг.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект лізиноприлу виявляється через 1 - 2 години після перорального застосування, максимальний – приблизно через 6 - 9 годин. Стабілізація терапевтичного ефекту спостерігається через 3 - 4 тижні від початку лікування. Синдром відміни не зареєстровано.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Після перорального застосування лізиноприлу пік концентрації в сироватці крові досягається протягом 7 годин, хоча у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда існує тенденція невеликої затримки досягнення пікових концентрацій. Середній ступінь всмоктування лізиноприлу в діапазоні всіх вивчених доз (5 - 80 мг) становить приблизно 25 %. На всмоктування лізиноприлу не впливає присутність їжі.

Лізиноприл не зв’язується з білками сироватки крові, крім циркулюючого АПФ.

Лізиноприл не піддається метаболізму і виводиться з сечею у незміненому вигляді. Період напіввиведення  становить, у середньому, 12,6 години; цей показник зростає при нирковій недостатності. У пацієнтів літнього віку (старше 65 років), а також при серцевій недостатності ренальний кліренс лізиноприлу знижується.

Печінкова недостатність.

У пацієнтів з цирозом у зв’язку зі зниженням кліренсу відбувається зниження всмоктування лізиноприлу (приблизно на 30 %), але підвищення експозиції (приблизно на 50 %) порівняно зі здоровими добровольцями.

Ниркова недостатність

При порушенні функції нирок знижується виведення лізиноприлу, але таке зниження стає клінічно значущим при швидкості гломерулярної фільтрації нижче 30 мл/хв. При слабкій і помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну 30 - 80 мл/хв) середня площа під кривою «концентрація-час» (AUC) підвищується тільки на 13 %, тоді як при тяжкій нирковій недостатності  (кліренс креатиніну 5 - 30 мл/хв)  AUC зростає у  4,5 разу.

Лізиноприл видаляється при гемодіалізі.

Серцева недостатність.

У пацієнтів із серцевою недостатністю підвищується експозиція лізиноприлу (AUC зростає у середньому на 125 %), але знижується всмоктування на 16 %.

 

Пацієнти літнього віку.

У пацієнтів літнього віку  концентрація лізиноприлу в крові і показники AUC підвищуються приблизно на 60 %.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 5 мг, 10 мг, 20 мг: круглі двоопуклі таблетки блідо-червоного кольору з рискою з одного боку.

 

Термін придатності.

4 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 ºС.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 3 (3 ´ 10) блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

 

Виробник.

Салютас Фарма ГмбХ, Німеччина, підприємство компанії Сандоз.

 

Місцезнаходження.